Краще спорядження для походів – це ключ до того, щоб рухатися далі та швидше, а також почуватися комфортніше, розширюючи ці межі. Найкраще спорядження варте одержимості, воно має можливості повністю змінити ваш спосіб гри в дикій природі, а в деяких випадках навіть врятувати вам життя. Саме тому протягом майже всіх п'яти десятиліть, що можно відслідковувати шлях спорядження фанати походів залишили неймовірний археологічний літопис для, запеклих фанатів спорядження. Озираючись на 70-ті роки, коли панували великі чоботи, купа бавовни, що викликала переохолодження, та незграбні походні рюкзаки продовжуючи подорож крізь винаходи 80-х, яскравий стиль 90-х, аж до наших днів, з надзвичайно міцними пляшками і термосами для пиття, надлегкими туристичними килимками та тканинами та GPS, що забезпечує зручність використання, на пристроях розміром з циферблат годинника.
Цей список описує найвпливовіші технологічні інновації у сфері туризму за останні півстоліття. Але він також відзначає найважливіше культурно значуще спорядження, яке ми коли-небудь розглядали: Nalgenes домінують у всіх розмірах і кольорах спектру; до 1970-х років туристи пили з фляг. Сьогодні вам удачі знайти туриста, який носить щось, окрім яскравих кросівок для бігунів, на Аппалачській стежці , де століття тому модою були шкіряні чоботи. Тож зашнуруйте своє улюблене взуття, затягніть ремені рюкзака та приєднуйтесь до нас у цій подорожі крізь блискучі винаходи та щасливі помилки, які зробили ваше спорядження таким, яким воно є сьогодні.
Ранні роки: 1960-70-ті.
Рюкзак Lowe Alpine Expedition (1967)
До кінця 60-х років туристичні рюкзаки були повсюдно величезними. Майже всі вони спиралися на широку зовнішню раму, яка мала бути щонайменше такої ж ширини, як плечі середньої людини, щоб належним чином витримувати навантаження. Цього було достатньо для прогулянок по пологій місцевості. Але для технічних цілей альпінізму, які мали на увазі альпіністи Грег і Джефф Лоу, громіздка рама була не підходящою.
У пошуках чогось маленького та гнучкого вони вирішили замінити громіздкі зовнішні рами своїх рюкзаків легкими смоляними стійками, вбудованими в задню панель. У 1967 році народився Expedition — рюкзак для багатоденного скелелазіння з влучною назвою. А до 1970-х років слово почало поширюватися за межі альпіністів. «Для [бекпекінгу] у Великій Британії рюкзаки з зовнішньою рамою не ідеальні — багато наших стежок набагато складніші», — пояснює Кріс Таунсенд, відомий британський блогер про піші прогулянки, який використовував Expedition у багатьох своїх ранніх пригодах. Окрім полегшення перенесення важких вантажів по технічно складній місцевості, рюкзак з внутрішньою рамою також дозволив структурувати задні панелі з ширшого спектру матеріалів. Це відкрило двері для нових технологій, які зробили рюкзаки дедалі легшими. Що стосується найочевиднішої спадщини Expedition? «Я б сказав, що кожен рюкзак з внутрішньою рамою був запозичений з Lowe Alpine», — каже Таунсенд. «Базовий дизайн задав шаблон для кожного рюкзака з внутрішньою рамою з того часу».
Nalgene (1972)
Коли хімік Емануель Голдберг заснував Nalgene у 1949 році, він ніколи не очікував, що його 32-унційна пляшка стане культовим класичним символом пошани серед любителів активного відпочинку. Насправді, він ніколи не думав, що вона вийде за межі лабораторії. Але в 1960-х роках Голдберг виявив, що його співробітники таємно виносять пляшки з собою в походи на півночі штату Нью-Йорк. Nalgene додала культовий пластиковий ремінець до кришки та почала продавати свої пляшки в магазинах товарів для активного відпочинку. Один тестувальник згадує, як він перейшов зі своєї старої алюмінієвої пляшки Sigg, яка була схильна до протікання та замерзання біля горла, на нещодавно випущену Nalgene у 1970-х роках: «Nalgene має дійсно хорошу двокомпонентну герметичність. Коли ми зимували в таборі в Національному парку Скелястих гір , ми додавали туди тане сніг і клали його в спальні мішки, не боячись, що це зіпсує пух і поставить під загрозу нашу поїздку». Окрім випуску нових кольорів та заміни пластику пляшки на матеріал Tritan без бісфенолу А, Nalgene фактично не вдосконалювала свою 32-унційну ємність з 1972 року. Цей класичний дизайн сформував навколо себе всю індустрію спорядження: сьогодні можна знайти все: від кишень рюкзаків, спеціально розроблених для розміщення Nalgenes, до систем фільтрації води, розроблених з урахуванням різьби 32-унційної пляшки.
Therm-a-Rest (1972)
До 1970-х років майже всі «навантажувалися» ніччю: тверді сині пінопластові килимки із закритими порами та надувні плоти для басейнів були межею технології спальних килимків. Якщо ви не могли заснути стоячи, ви, ймовірно, не змогли б багато спати в глушині. Але коли сіетлський аерокосмічний гігант Boeing звільнив 50 000 працівників у 1971 році, це дало інженерам та любителям активного відпочинку Джиму Лі та Нілу Андерсону вільний простір для вигадування чогось нового. Працюючи у свій новознайдений вільний час, Лі зрозумів, що пінопласт з відкритими порами, на якому він стояв на колінах, має потенціал революціонізувати спальні килимки. Разом зі співзасновником Джоном Берроузом, колегою-співробітником Boeing, Лі вдалося запечатати пінопласт з відкритими порами в яскраво-жовту герметичну тканину за допомогою старого преса для сендвічів та додавши невеликий латунний клапан для впуску повітря. Результат? Килимок, який при стисканні стискався до розміру, що дозволяє пакування, і знову надувався (без допомоги легень) одним поворотом клапана. Крістін Хостеттер, редакторка відділу спорядження Backpacker з найдовшим стажем, каже: «Мої перші кілька походів з рюкзаком на початку 90-х були справжніми випробуваннями, адже між моїми кістлявими стегнами та землею була лише дешева тонка плита пінопласту. Я могла витримати максимум три ночі. Потім я почала працювати в магазині товарів для активного відпочинку та скористалася знижкою для співробітників на Therm-a-Rest, що повністю змінило правила гри». Нові технології витіснили оригінальний дизайн щодо ізоляції та зручності пакування, але 50 років потому кармашки з відкритими комірками все ще залишаються платформою для сну багатьох туристів з рюкзаками по всьому світу.
Leki Makalu (1974)
Як і багато інших інновацій у спорядженні, перша регульована палиця народилася через невдоволення. Німець Карл Ленхарт, завзятий лижник, у 1960-х роках революціонізував якість та функціональність своїх дерев'яних лижних палиць, додавши пластикові ручки та кошики для кращої флотації в пухкому снігу. Потім він звернув свою увагу на трекінгові палиці, експериментуючи з різьбовими алюмінієвими стрижнями, які можна було закручувати для телескопічного висування всередину та назовні, з пластиковою заглушкою для фіксації всього на місці. Система блокування, запатентована для першої регульованої палиці — Leki Makalu — використовується й сьогодні. 8 травня 1978 року Райнхольд Месснер та Петер Хабелер використали Makalus під час першого сходження на Еверест без кисню , популяризувавши цей продукт на високогірних підйомах. Медичне дослідження 1981 року допомогло сприяти поширенню трекінгових палиць, коли дані показали, що вони запобігають приблизно 250 тоннам навантаження на коліна та нижні суглоби під час восьмигодинного походу. Після цього дідусі, що займаються швидкісною ходьбою, молоді бігуни, що прокладають собі шлях, та ультрамарафонці обожнювали телескопічні палиці (хоча деякі досі їх уникають). І хоча система блокування та зчеплення еволюціонували, основні принципи трисекційного Makalu не змінилися.
Early Winters Gore-Tex Jacket (1976)
Будь-який поважаючий себе фанат спорядження знає історію походження Gore-Tex: Боб Гор був хіміком, який хотів заощадити гроші, розтягуючи політетрафторетилен, матеріал, який використовувався для обмотування електричних проводів у його компанії. Одного вечора 1969 року, після багатьох невдалих спроб ретельно нагріти та подовжити матеріал, він поспіхом смикнув його: він розтягнувся на тисячу відсотків, як Laffy Taffy, не розриваючись. У процесі він створив наповнений повітрям матеріал з мікропорами, достатньо великими, щоб пропускати пару, але достатньо малими, щоб блокувати потрапляння рідини. Туристи скептично зустріли твердження про водонепроникність та повітропроникність. У 70-х роках майже весь технічний дощовик був виготовлений з нейлону з уретановим покриттям, який не дихав і був схильний до проколів. Першим брендом, який приєднався до цього тренду, була Early Winters, невелика, нині неіснуюча компанія з виробництва товарів для активного відпочинку на природі з Сіетла. Оригінальні парка та анорак Early Winters були неохайними, мокрими та потребували герметизації швів, щоб уникнути протікання. Думка Backpacker у 1979 році? «Дехто вважає, що ламінат Gore-Tex переоцінений, занадто крихкий, а вартість занадто висока пропорційно до покращення повітропроникності. Але зрештою, величезне визнання Gore-Tex говорить саме за себе». Якщо не враховувати нарікання, це був перший продукт, який продемонстрував потенціал матеріалу, який, понад п'ять десятиліть потому, все ще є найпоширенішою водонепроникною та повітропроникною технологією у світі (і за межами світу, у космічних костюмах). Хоча основна передумова мембрани Gore-Tex, затиснутої між зовнішнім і внутрішнім шарами, не сильно змінилася за минулі роки, повітропроникність, розтяжність і довговічність значно покращилися завдяки досягненням у матеріалознавстві. Хоча, як зазначали перші редактори Backpacker, завжди є місце для вдосконалення.
Jogbra (1977)
До появи Jogbra бюстгальтери розроблялися для того, щоб підкреслювати жіночі груди, а не зменшувати надмірні рухи під час фізичних вправ. Бюстгальтер на кісточках боляче впивався б у шкіру під вагою туристичного рюкзака; без правильного спорядження жінки не мали стимулу займатися спортом чи активним відпочинком. «Скільки миль на тиждень ви б пробігали, якби не було взуття, в яке можна було б взути ногу?» — каже Ладжин Лоусон, консультант з дизайну та маркетингу, яка досліджує індустрію спортивних бюстгальтерів з 1987 року. Потреба в підтримці грудей вийшла на перший план після того, як розділ IX Поправок до освіти 1972 року дозволив дівчатам та жінкам брати участь у спортивних змаганнях у старших школах та коледжах, хоча його охоплення виходило за межі шкіл. П'ять років по тому Ліза Ліндаль, Хінда Міллер та Поллі Сміт винайшли прототип Jogbra, виготовлений з двох зшитих разом джок-бретельок. Пізніші моделі мали перші у світі бретельки-рейсинги, широку нижню стрічку та технічні матеріали — особливості, які мінімізували натирання, покращували відведення вологи та повітропроникність, а також забезпечували скромність як на стежці, так і поза нею. Спортивні бюстгальтери все ще перебувають у процесі розробки: матеріали, крій та розширені розміри мають ще багато чого вдосконалити. Але Jogbra заклала основу для залучення жінок до розмов про спорядження.
